Про спогади

Чомусь досить чітко пам’ятаю один ранок із дитин­ства, коли я про­ки­нув­ся десь о 5:30 з від­чу­т­тям того, що виспав­ся. І спа­ти зов­сім-зов­сім не хоті­ло­ся. То було літо, я вийшов надвір, сів на дро­ва і дихав ран­ко­вим пові­трям. Потім вийшов батько і спи­тав, чого я не сплю. А потім він мені ска­зав, що раз так, то давай шифер тяга­ти буде­мо. І ми тяга­ли шифер.

А ще в дитин­стві я мрі­яв ста­ти залі­зни­чни­ком. Бабу­ся мене інко­ли бра­ла на чер­гу­ва­н­ня на пере­їзд на кар’єр, а там саджа­ла до когось у тепло­воз, і я возив вскри­шу. Ката­ли­ся цілу змі­ну. З тих пір у мене така любов до залі­зни­чно­го транс­пор­ту, осо­бли­во до метро.

2 коментарі в “Про спогади
  1. Патріот сказав:

    >З тих пір у мене така любов до залі­зни­чного транс­порту, осо­бливо до метро.
    Хо-хо, точно як у Шел­до­на Купе­ра!

  2. post-factum сказав:

    В точку.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.