Про себе

Остан­нім часом я диву­ю­ся, як вда­є­ться збе­рі­га­ти такий спо­кій і вива­же­ність не тіль­ки ззов­ні, а ще і все­ре­ди­ні. Мабуть, мій хара­ктер все ближ­че під­хо­дить за які­стю до дідо­во­го — іде­а­лу фле­гма­ти­ка.

Не люблю шум­них та імпуль­сив­них людей. Вони ста­ра­ю­ться зайня­ти про­стір собою якось над­то его­їсти­чно, пусто і без­змі­стов­но. Нато­мість, є такі люди, які про­сто одним погля­дом чи кіль­ко­ма сло­ва­ми запов­ню­ють кім­на­ту або вули­цю в раді­у­сі кіль­ка­сот метрів Сон­цем у собі. Дуже вели­ка рід­кість, а від того — вели­ка цін­ність.

Хоче­ться зро­би­ти щось таке, що гар­мо­ні­чно б допов­ни­ло зараз те, що є, не пору­шу­ю­чи рока­ми вибу­до­ва­но­го спо­кою. А ще пере­хо­ті­ло­ся виго­во­ри­ти­ся, і це попри те, що ніхто ж так і не про­чи­тав того запа­ро­ле­но­го запи­су, ба навіть і не поці­ка­вив­ся.

Раптом схо­ті­ло­ся комусь про­чи­та­ти щось своє. І щоб не з екра­ну чи роз­дру­ків­ки, а з живо­го папе­ру, роз­пи­са­но­го чор­ни­ла­ми. Із виправ­ле­н­ня­ми вся­ки­ми або­що. Але в мене тако­го нема, ори­гі­на­ли після кожної поїзд­ки скла­да­ю­ться вдо­ма, в Сан­жа­рах, та і то — більш-менш чисті, бо я як пишу, так від­ра­зу все і мало що змі­ню­ю­чи. Тому в мене вихо­дять такі цілі­сні текс­ти.

Тре­ба зно­ву витя­гну­ти Аню в якийсь парк.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.