1 рік

Саме в цей день, рік тому, в цьо­му сві­ті з'явилася ще одна пара зако­ха­них. Іра і я.

Рік. Один рік. Пер­ший рік. Яким він був?

А різним. Як це і має бути, остан­ній рік жит­тя люди­ни в моє­му віці — рік най­біль­ших змін. І той тихий, теплий літній вечір, і уні­вер­си­тет зі змі­ною місця про­жи­ва­н­ня і факти­чно сти­лю жит­тя, і нові випро­бу­ва­н­ня…

Іра як люди­на… ну люди змі­ню­ю­ться. Змі­ню­є­ться і від­но­ше­н­ня до них, йде пере­о­сми­сле­н­ня всьо­го того, що пере­жив, поба­чив і почув. Але в про­це­сі, до омрі­я­но­го вір­ту­аль­но­го кон­троль­но­го пун­кту в 1 рік, щодня зна­хо­диш в тій най­ближ­чій людин­ці щось нове. Не буду таким вже іде­а­лі­стом, не все то нове гар­не, але чи є не так, а якось по-іншо­му, в інших? Мабуть, ні. І тому спри­йма­є­ться це нор­маль­но, змі­ню­є­шся сам і нама­га­є­шся допо­мог­ти змі­ни­ти­ся тому, хто поруч. Їй.

Чому ми і чому вдвох? А так вийшло. Але тепер уяв­ляю, що без неї було б як міні­мум удві­чі тяж­че. Пер­ші міся­ці зви­ка­н­ня до ново­го місця (я все про той же уні­вер) пере­жи­ти без неї було б важ­че. Під­трим­ка, роз­ра­да, допо­мо­га.

А разом з тим і радість. Не витра­ча­є­ться мар­но час, бо є до кого піти і що зро­би­ти, бо є факти­чне дже­ре­ло того люд­сько­го кому­ні­ка­тив­но­го досві­ду, який дає нам коха­н­ня.

Важ­ко і лег­ко водно­час. Іно­ді важ­ко, бо зі вся­ки­ми дрі­бни­чка­ми вини­ка­ють свої про­бле­ми. Часті­ше лег­ко, бо від­кри­ва­ю­ться нові про­сто­ри до само­пі­зна­н­ня, до ново­го баче­н­ня сві­ту. Лег­ко ще тому, що є кого обійня­ти, кому від­да­ти ніжність і ласку. І це чомусь при­но­сить вели­че­зне задо­во­ле­н­ня.

Те щасли­ве літо повер­ну­ло­ся. За два семе­стри постій­них роз­лук тепер зно­ву може­мо бачи­ти­ся щодня і скіль­ки заба­жа­є­мо. Так зараз, і так буде два най­ближ­чі міся­ці. І їх тре­ба про­жи­ти по-макси­му­му. Разом і окре­мо фізи­чно, але зав­жди разом оти­ми тон­ки­ми але таки­ми міцни­ми і кіль­кі­сни­ми нитка­ми що нас зв'язують.

Якось філо­соф­ськи вийшло, неро­ман­ти­чно. Можли­во таки тому, до чого я і дійшов вище, що деякі речі пере­о­сми­сли­ли­ся. Коха­н­ня — не фана­тизм. Не слі­па від­да­ність. Коха­н­ня — то скла­дний про­цес мисле­н­ня, насправ­ді, але такий, що без іншої люди­ни ти про­сто не існу­єш — настіль­ки вона тобі потрі­бна. І зав­жди не розу­мі­єш — наві­що потрі­бна. Але так є, бо ж любиш.

Роман­ти­ка буде сьо­го­дні вдень, а тут так, роз­ду­ми. Роз­ду­ми, щоб віді­гна­ти ста­ре і дав­нє, але не забу­те, зро­зу­мі­ти нове і спро­бу­ва­ти зазир­ну­ти туди, у "зав­тра" — що ж там буде?

Можли­во, вар­то про­сто про­жи­ти і поба­чи­ти.

Єди­не, про що можу ска­за­ти точно, що буде зав­тра: ніжно обійняв­ши, про­ше­по­ті­ти їй на вушко "Іра, я тебе люблю"…

Мітки: ,
2 коментарі в “1 рік
  1. sin сказав:

    Зна­єш, я тобі тро­хи заздрю…
    "Чи підеш ти зі мною у него­ду, у полум'я, в пітьму, в смерть?"… Зда­є­ться, вона _вже_ від­по­ві­ла "так" _дією_. Повір тому, хто про таке все жит­тя мрі­яв, і не доче­кав­ся.

  2. proger сказав:

    Саш, поздрав­ляю! (тут зао­дно и дата такая, 4‑е июля, день неза­ви­си­мо­сти в США;) )
    В твои годы такие отно­ше­ния очень цен­ны и я рад тому, что они не обре­ме­ня­ют тебя
    про­бле­ма­ми, а толь­ко подно­сят и помо­га­ют идти и боро­ться. Так дер­жать!
    ~

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.