Шляхи

Київський метрополітен. Щасливий я їде Сирецько-Печерською лінією від “Харківської” до “Золотих воріт” на пересадку на червону лінію після приємних обійм коханої.

18:25. Ст. м. “Золоті ворота”. Люди. Всюди люди. Натовп доходить до середини станції, вилазить на платформу, не дає вийти з вагону. Час пік.

Вибиратися доведеться щонайменше хвилин десять, може і більше, плюс до того явна штовханина, дикі крики чергового по станції “відійдіть від краю платформи!”

Сідаю на поїзд у зворотньому напрямку. Доїхав до “Палацу спорту”, перейшов спокійно на “Площу Льва Толстого”. Їду до “Майдану незалежності”. Там, в принципі, ситуація схожа. Хоч всі чотири ескалатори працюють на підйом до “Хрещатика”, але людей від того менше не стає. Йду обхідним тунелем назустріч людському потоку. Без штовханини і проблем добираюся до своєї червоної лінії, сідаю в поїзд і їду до “Шулявки”. Часу витрачено не набагато більше, але без в’їдливого “куди преш”.

Ст. м. “Шулявка”. Підземний перехід після дощу. Чи то забилися водостоки, чи що там з ним трапилося, але біля переходу натовп людей, який нікуди діватися не спішить. Обхожу перехід зліва – там по коліна води. Плавають ящики. Дорога закрита для переходу.

Довелося йти далі, метрів 300 в сторону “Політехнічного інститута”, щоб перейти там і дібратися, врешті-решт, до гуртожитка.

Блага цивілізації, скажете? Та ні, просто срач.