Категорія: Збірка «Сонце»

***

a posteriori Від Воріт із золо­та         з вули­ці Стрі­ле­цької У дітей з кера­мі­ки         про­сто на очах Про­ве­ду без поспі­ху         у надно­ву п’єсу — П’єсу про дитин­ство         й роз­ду­ми у снах. У роз­кри­тих пащах         паро­чки цілу­ю­ться, Обти­нає тишу         Принц Екзю­пе­рі. Диво серед Киє­ва         на Пей­за­жну вули­цю Йшло

***

Від моїх сти­глих позо­вів,         від тво­їх хла­дних від­гу­ків Від­по­вість оди­нак, як і я, сам туман: «Не для ньо­го ці коси,         не для неї ті вигу­ки, Не для них обох Все­світ, і я — лиш обман». Нама­люю на скель­ці,         паль­цем кра­плі при­брав­ши —

На твоє…

На твоє пере­кон­ли­ве «ні» Я лука­во і твер­до: «А може» — Скром­ний напис на білій сті­ні. Так не роби­ться, ні, так него­же. На твоє неро­зва­жли­ве «ну» Спа­ла­хну і ска­жу: «Вже зва­жай­ся». Нетер­пля­чий, як соня до сну — Заче­пив, а тепер начу­вай­ся. На твоє неро­збір­ли­ве

***

I Ти пішла у очах із насмі­шкою Восе­ни, восе­ни, восе­ни Тихим посту­пом, дикою кішкою До зими Через роси із необе­ре­жні­стю Нав­про­стець, нав­про­стець, нав­про­стець, Сутін­ко­во укрив­шись без­ме­жні­стю — Це кінець. Ти пішла, поли­шив­ши у спа­док Сто­рін­ки, сто­рін­ки, сто­рін­ки І гір­ких, й під­со­ло­дже­них зга­док, Бо це

***

У Киє­ві нуль — не замер­зне і не роз­мер­зне На тво­є­му вікні зимо­вий напів­си­лу­ет, На Май­да­ні пар­кан за велі­н­ням воло­да­рів пер­снів Ховає при­су­тність у біло-зеле­­ний шта­хет. Твоя пере­мо­га дав­но у все­сві­тніх анна­лах, Твою непо­ко­ру забрав лег­ко­ва­жний джаз. Сьо­го­дні ти вдо­ма, а зав­тра — в космі­чних

О.Е. + А.Л.

На Май­да­ні — поту­жна аку­сти­ка,         гра­ють добрі відо­мі вже п’єси, Оке­ан­но спа­дає та музи­ка         на куче­ри­ки сві­тлої Ель­зи. Ти — у натов­пі, він — на про­е­кто­рі,         усі інші — під тін­ню від Міся­ця, Я — сто­рон­ній — у сві­тлі про­же­кто­ра,         ледь роз­гу­бле­ний

Літній етюд

При­віт, нездо­лан­на!         гор­ди­тись я мав би тобою — Така само­стій­на,         аж осінь доб’ється на жаль. І там, за тума­ном,         де зем­лю ще кри­ють водою За диким пар­ка­ном,         за зби­тою з прав­ди сті­ною Бли­сне оди­но­ко         заму­че­на вічні­стю сталь. Ти зов­сім незмін­на,         така, яку ще

Напиши три рядки

Напи­ши ти мені три ряд­ки Ще змі­стов­ні­ше хок­ку япон­сько­го, Колю­чі­ше пісні Висо­цько­го, Ну а я… подив­люсь залюб­ки. Напи­ши ти мені три ряд­ки… Три обра­ні дум­ки соне­та — Роз­важ сво­го тро­хи пое­та, Бо він — лиш тобі зав­дя­ки. Напи­ши ти мені три

Привітаю тебе із цим літом

При­ві­таю тебе із цим літом,                                 можли­во — востан­нє, І ска­жу: «Поди­вись мені в очі, хоч раз                                 ще на мить.» На Шуляв­ці — вже дощ, на Демі­їв­ці —                                 тепле сві­та­н­ня, І поїзд метро щось чер­го­во собі                                 бубо­нить. Ти лиши­лась поза­ду, у сво­му                                 малень­ко­му місті, Літе­ра­тор

Коли ж…

Коли я роз­кри­ю­ся хма­ра­ми — Ти стрім­го­лов виле­тиш в вись, І небо лиши­ться… Сан­жа­ра­ми, Ах, небо зал­лє­ться Сто­жа­ра­ми, Амур­ний лама­ю­чи спис. Коли я, озбро­їв­шись досві­дом, Писа­ти­му див­ні листи, Ляга­ти­муть літе­ри поспі­хом (О, як же ти диви­шся з осмі­хом) — Так важ­ко між ними пли­сти.

Top