Категорія: Збірка «Сонце»

Викреслю,
        звісно, зробивши помітку, що це ненадовго —
        може, до тижня наступного,
                чи поки не опаде розжовтілий листок.
Звичка така — бавитись вересню з груднем.
Двадцять четверта, я двадцять дев’ятий,
        як чутно,
                прийом?

Між нами ефір, між нами — стократність колізій.
Тисни тангенту, і, якщо хочеш, мовчи.
Це — найтихіший куплет, і з білого шуму — приспів.
Ця несинхронність так неуміло звучить!

Зберися з думками, склейся із ними докупи,
марку в куточок листівки — чи ж підписав?
Вибач, не встиг запитати: індекс? провулок?
«Головпоштамт, на запитання, тій, кого знав.»

Далекі кордони, міняє латинка кирилицю.
Думаєш,
        це колись
                зміниться?

22:06 20.11.2016 (м. Брно, Чехія)

Цей розпал весни звучить, як спізніла осінь,
червоним акордом заклякли чужі голоси.
Поети лишили нащадкам неписані стоси,
а на останній сторінці — всесвітнє «прости».

Хто був композитор, а хто — диригент… незнайомі
обличчя безликі тепер — у чорнильних рядках.
Руками альтиста болюче вальсують судоми —
він був Перша скрипка. Він був. Але тільки у снах.

Ноти хапали з ефіру і клали на струни,
ритм давав легковажно південний бриз.
Та муза пішла, ввівши оркестр у ступор.
Та муза пішла. Не буде нам більше реприз.

Чия в тім вина? Альтистові це невідомо,
він не чіпав кармінно-блакитні мости.
Хоч музи нема, але помічається знову,
що це, все ж, не осінь, а розпал чудно́ї весни.

19:26 13.04.2016 (м. Київ)

Вересень не давав обітницю,
у вічнім коханні не клявся,
не заступав дороги сміливцю,
звідки би той не узявся,

очима не упирався в столи,
не хотів просто так зватися.
З ним не воювали млини
ані Стельмаха, ані Сервантеса.

Не було в нього нікого за спиною,
такий він вже місяць — непарний.
Нап’ялював бриль у спекотну годину,
зоддалеки бачили — гарний.

Частував дітлахів юшкою з квасолі,
іноді — кавунами чи печивом.
Любив розмовляти із Сонцем у полі,
коли їх не бачили — ввечері.

Часто сидів до ночі в травня,
носив від нього гостинці.
Там, випадково, по дружбі давній
познайомився з молодицею.

Схожа на осінь, спокійно-сумна.
Вересню трохи не вірилося:
махнув він рукою, докапав вина.
«Та це мені тільки привиділося».

І раптом пропав, щез, як і не було,
тільки листям під ноги стелиться.
«Повернись, чоловіче!» — у вухах гуло,
а йому хоч би що — стерпиться.

Лиш наступного року, як тільки сусід
чергові жнива завершить,
він з’явиться знову, піде слід у слід
до жовтня у гості — вперше.

23:23 2.10.2015 (м. Київ)

Ані

Так сказано мало —
        і вже неприємно паморочиться.
Мовчання — не на вагу, а на міцність —
        і де цьому вчитися?
«Мовчати — терпіти» —
        таке ти давала означення.
«Мовчати — дослухати».
        Іноді навіть вчитуватися.

Можна відкласти
        свої надзвичайні гостроти,
сьогодні слухач — я,
        а ти захотіла визначеності.
Говори! Але так,
        щоб почути, коли я буваю проти.
Говори! Але це — наша згода,
        а не чиясь хвилинна милість.

Чи ж можна окреслити те,
        чого не піймаєш руками?
Як бути з тим, про що знаєш,
        але чим не можеш ділитися?
Напевно, не вийде такої розмови —
        обоє вдоволимось снами,
і кожен своїми,
        щоб зовсім на ранок не виспатися.

Не питай, скільки разів надвечір’я
        я повертався до тих діалогів.
Не питай, тебе не було поряд,
        а я намагався виправдатися.
Розмову ми не закінчили, і за місяць,
        а, може, за тисячу років
ти будеш моїм слухачем,
        який знову спробує виговоритися.

00:09 20.11.2014 р. (м. Київ)

I.
    Говіє горизонталь.
        Теплиться тихо в зеніті.
    Незграбний на витівки квітень
    кривляє сусідський февраль.
    Ховає обличчя вуаль,
        руки хапають сніжинки.
    На Житнім у Києві ринку
    торгують за безцінь печаль.
    Гартується похапцем сталь.
        Ударами кришать заплатки.
    Фігурки — на щастя й на згадку —
    розходяться вмить. І не жаль.
II.
    Здається, ти накупила таких багацько.
                Зненацька.
    Втішаєш предметно свій розпач? Дарма.
                Задарма.
    Поглянь за вікно — ще трохи, і буде зима.
                Оце ба.
    І кому воно стане твоє, чудернацьке?
                Це ж цяцька.
III.
    Ти знову шукаєш слова.
        Тасуєш пусті філіжанки.
    А завтра від самого ранку
    напишеш в щоденник: «Нова».
    Хоч і засвіт заледве жива —
        об’їжджені квапом квартали,
    гучні та хмільні кінозали:
    прем’єрні години, дива.
    Навіщо? Ніхто вже й не зна —
        затерлися букви буденні,
    і якось раптово, засценно
    почнуться юнацькі жнива.
IV.
    Тобі ж є, що згадати, наче.
                Тим паче.
    Соромишся сліз? Немає і слів? А кому?
                І чому?
    За браком часу не помітиш пітьму.
                Та ну.
    На узбіччі вже сонце тихенько плаче.
                Юначе…
V.
    Уставай, прокидайся — пора,
        на тебе чекають знадвору:
    щось хочуть спитати… про вчора.
    Мабуть, це така собі гра.
    Сумлінно-свята дітвора…
        наївна й заледве дотепна.
    Питання ж колючі нестерпно
    й відчутно, як рана стара.
    Розкажи, як чекав допізна.
        Розкажи — пам’ятаєш усмішку?
    А те, як реготав пересмішник?
    Сумуєш за нею? Овва!
VI.
    Обидва ви вірите в чудо.
                Та буде…
    Зійтися замало. Згадай, як любив.
                Ти ж любив?
    А ти упівсили просила… Лишив.
                І посмів,
    і до ранку, напевно, забуде.
                Ці люди…

00:32 5.06.2014 р. (м. Київ)

Ані Лип’ятських

Face to face, tête-à-tête — no illusion.
Kissing frog? What a shame, not at all!
For God’s sake,
        noone’s saint,
                no conclusion.
Moment’s wink. Let me think, just one call.
Just three rings to my soul, auntie Autumn,
Voice of you blows my ire, blows away.
Being fair
        (that’s the Chair)
                at the bottom.
Like you do. May it be. May it. May.
Tell me story of youth in three words,
Could it be even shorter, oh, honey?
Write it down
        (with no sound) —
                the ord,
Make it clear to see if it’s sunny.
The first one is “the reason”, no doubt.
Next — “the force”, it takes first bringing third.
“Outcome”
        is the last
                in my cloud.
Glue them all, try your best, little lird.
Wish good luck to your way, passing fancy.
Fly away, find the home, everdream.
Outlook.
        Silhouette.
                Oh, romancy.
Overtake. Everyone in the stream.

00:08 6.12.2013 (м. Київ)

Олі Логвин

Не для сегодня —
        для завтра,
быта не ради —
        для мысли
прошлого смутные кадры
в будущность как-то бы втиснуть.
Искать и найти —
        не бояться,
идти и дойти —
        те же лица
любить, и любя — расставаться,
забыть, и узнав, удивиться.
Чудо для чуда —
        лови же!
Зри и узри —
        прямо с крыши:
чтобы и солнце да ниже,
чтобы луна — да повыше,
чтобы суметь —
        и воздвигнуть,
чтобы догнать
        в колеснице,
днём ярким светом приникнуть,
ночью — хоть вкратце присниться.

02:59 27.12.2012 р. (м. Київ)

Я тебе прочитаю —
        аякже,
Хоча ти мені пишеш
        вперше,
Твої коми устануть
        завше,
Та очам вже від того
        не легше.

Я тебе прочитаю —
        певно,
Тихо-тихо, руками,
        тонко,
Тільки б це не було
        даремно,
Бо ж ти наче їжак —
        у голках.

Я тебе прочитаю —
        мабуть,
Книгу з шафи дістану
        рвучко —
Букви-літери в піки
        стануть
Так, що буде читати…
        незручно.

Я тебе прочитаю?
        Як же!
Хоча ти мені пишеш
        вкотре —
Твої крапки устануть,
        впавши,
Зупинивши читацькі
        ноти.

23:17 13.07.2012 р. (м. Київ)

І сни уже не сни,
        примари — не примари,
        а відголоски чарів
всесильної весни.
І ти мовчиш: «Прости».

Назавжди чи на вчора
        рукописи-листи —
        кому й куди нести?
У білого є чорне,
а в чорного — теж чорне.

Для кожного — свій лік,
        усьому — свою пору
        перевертати гори —
як Перемоги пік —
складати стик у стик.

Шукати там, де легше,
        вкорочуючи вік —
        невже натхненний втік?
Відзавтра — як уперше —
відчується ще дещо.

І лютий — де чорнила¹?
        І дрожка — де дешевше,
        і смуток — яко шершень,
дзижчить ридма. Любила?
«Пробач — була безкрила».

04:09 18.06.2012 р. (м. Київ)

———
¹ Б. Пастернак. «Февраль. Достать чернил и плакать!»

a priori

Наш вечір розіграй у лотерею —
Спрямуй на мене милий гніву шквал:
Для тебе це ще зовсім не фінал
Чи аксельбанти на якихось там лівреях.

Наш вечір відіграй у стилі «джаз» —
Сідай, Харизмо, за фортепіано,
Почни із челентанівського «п’яно»,
А потім — в тарантеллівський форсаж.

Наш вечір випий з келихом хмільного
Без піни — і до бульбашок на дні —
Терпкого, як абсентівські пісні,
Які розкажуть, хто ми і для чого.

Наш вечір заверши в новому сні,
Забудь про необачні лотереї,
Про джаз і бульбашки в старім Пантікапеї,
А завтра знову усміхнись мені.

01:17 26.05.2012 р. (м. Київ)