Категорія: Записки

Я доро­зби­рав накла­ца­ні остан­нім часом фото­гра­фії, і тепер якраз той момент, щоб їх тут пре­зен­ту­ва­ти. У деяко­му сми­слі це вза­га­лі остан­ні фото­гра­фії, оскіль­ки каме­ру, якою я їх робив, я спро­дав.

Спо­ча­тку можна поди­ви­ти­ся аль­бом із Бота­ні­чно­го саду ім. Гри­шка. Там якраз цві­ли білі магно­лії, і тому я не міг це пропу­сти­ти.

В окре­мо­му аль­бо­мі, але з тієї ж про­гу­лян­ки, є фотки Олі. Мені дума­є­ться, що цей порт­ре­тний сет вийшов дуже вда­лим, якраз у тому сти­лі, у яко­му я звик такі сети роби­ти.

Також є фото­гра­фії з Бота­ні­чно­го саду ім. Фомі­на, куди я їздив тиждень пото­му. Цьо­го разу вда­ло­ся втра­пи­ти на цві­ті­н­ня фіо­ле­то­вих магно­лій. А по ходу спра­ви були і листя­чка, і колю­чки, і інші кві­то­чки.

Нао­ста­нок, диві­ться неве­ли­кий порт­ре­тний репор­та­жик із Книж­ко­во­го Арсе­на­лу — 2016. Окре­мо в цьо­му аль­бо­мі хочу виді­ли­ти дві Даши­ні фото­гра­фії (осо­бли­во, най­пер­шу). Мені дуже спо­до­бав­ся резуль­тат.

І окре­мо кіль­ка теплих слів про Nikon D3100. Це був дуже хоро­ший, хоча і, зві­сно, дещо роз­тя­гну­тий у часі досвід. Каме­ра й досі дає змо­гу роби­ти які­сні знім­ки, у чому я, спо­ді­ва­ю­ся, пере­ко­ну­вав вас не один раз. Це була моя пер­ша дзер­кал­ка і дру­га каме­ра, якою я сам фото­гра­фу­вав для сво­го задо­во­ле­н­ня (пер­шою була ФЭД-5С, а до того в руках оши­ва­ла­ся Киев–30, прав­да, без­ре­зуль­та­тно, тому її ми не раху­є­мо). Зві­сно, у неї є свої недо­лі­ки: вона повіль­на, не над­то зру­чна, коли тре­ба щось шви­день­ко нала­шту­ва­ти, у поєд­нан­ні з 18–105 дава­ла не най­кра­щої кон­тра­стно­сті фото­гра­фії, дово­лі габа­ри­тна. До речі, 18–105 — дуже зру­чний об’єктив, але за зру­чність дово­ди­ться пла­ти­ти сві­тло­си­лою і швид­кі­стю фоку­су­ва­н­ня.

При­найм­ні, тепер я дово­лі точно знаю, чого хочу.

Зва­жу­ю­чи всі «за» і «про­ти», я дійшов до дум­ки, що за без­дзер­кал­ка­ми май­бу­тнє. Зві­сно, на пов­но­ка­дро­ві Sony я не зби­ра­ю­ся витра­ча­ти­ся. Тому, вихо­дя­чи з того, що я хочу вбу­до­ва­ну ста­бі­лі­за­цію (от хочу і все тут), а також пило- і воло­го­за­хист, єди­ним для мене варі­ан­том на рин­ку зараз є Olympus OM‑D E‑M5 II. Плюс скло 12–40 f/2,8. Дзер­каль­ним ана­ло­гом мені вида­є­ться Pentax K‑3 II (і K‑1, зві­сно, Свя­тий Патрік, яка ж вона кла­сна), якщо не бра­ти до ува­ги габа­ри­ти, вагу й роз­мір матри­ці. І огля­ди його мені теж дуже подо­ба­ю­ться. Але я хочу щось ком­па­ктні­ше.

Зві­сно, я не впев­не­ний у тому, як ско­ро в мене з’явиться новий інстру­мент, зва­жа­ю­чи й на інші обста­ви­ни, але цьо­го разу до його вибо­ру я вже піді­йшов дуже сер­йо­зно. Тому в май­бу­тньо­му спо­ді­ва­ю­ся про­дов­жу­ва­ти раду­ва­ти себе хоро­ши­ми фото­ро­бо­та­ми.

Мітки:

Цьо­го року Книж­ко­вий Арсе­нал видав­ся над­зви­чай­но сим­па­ти­чним. Мабуть, це тому, що я зміг орга­ні­зу­ва­ти собі про­ду­ма­не його від­ві­ду­ва­н­ня. По-пер­ше, я отри­мав акре­ди­та­цію бло­ге­ра від люб’язних орга­ні­за­то­рів, і тому всі дні ходив наха­ля­ву, тиця­ю­чи магі­чно­го листа охо­рон­цям. По-дру­ге, перед тим, як іти, виді­ляв у про­грам­ці ціка­ві висту­пи-допо­віді-зустрі­чі і ста­рав­ся при­три­му­ва­ти­ся тай­мін­гу. По-тре­тє, мене позна­йо­ми­ли з нови­ми людьми.

Що ж було?

Ну, напри­клад, ми слу­ха­ли виступ Опо­від­а­ча в рам­ках загаль­но­го висту­пу випу­скни­ків літ­шко­ли. Ще Дашу вклю­чи­ли в збір­ку дете­ктив­них новел, яку там же й пред­став­ля­ли, а ми були такою собі гру­пою під­трим­ки.

Також я був на двох висту­пах Вахтан­га Кебу­ла­дзе. Слу­хав вір­ші у вико­нан­ні Мал­ко­ви­ча і Андру­хо­ви­ча. Позна­йо­мив­ся з Лож­кі­ним, і тепер у мене є книж­ка голо­ви АП з імен­ним авто­гра­фом. Також був на кіль­кох захо­дах, де чита­ли пое­ти­чний суч. укр. літ., і навіть там зна­йшов дово­лі при­стой­ну Анну Єго­ро­ву. Схо­див на лекцію канад­сько­го дослі­дни­ка укра­їн­ської літе­ра­ту­ри Макси­ма Тар­нав­сько­го, де він роз­ка­зу­вав про нечу­ва­но­го Нечуя. І, зві­сно, не пропу­стив зустріч Леся Подерв’янського з чита­ча­ми.

Окрім «Четвер­тої респу­блі­ки» Лож­кі­на я ще роз­жив­ся пере­кла­дом Вацла­ва Гаве­ла «Сила без­си­лих». Ще не знаю, як із напов­не­н­ням цієї кни­ги, але фізи­чно зро­би­ли її дуже які­сно.

Плюс до того, зро­бив кіль­ка порт­ре­тів. Про фото­гра­фію, мабуть, буде окре­мий пост, бо в мене є що пока­за­ти.

Зага­лом, мас­штаб вра­зив. Мину­ло­го року також було бага­то людей і подій, але тоді я не зміг усьо­го оці­ни­ти, бо не знав, як саме тре­ба під­хо­ди­ти до дій­ства. А цьо­го року от роз­про­бу­вав.

Мітки: , ,

Номі­на­ція «Вока­ліс­тка року» достро­ко­во закри­ва­є­ться, і пер­ше (і єди­не) місце ділять між собою дві дів­чи­ни.

Це Маріт Бьо­ріс­сен із Нор­ве­гії:

І це Алі­на Леснік, незва­жа­ю­чи на своє ім’я, з Німеч­чи­ни:

Вокал Маріт вза­га­лі вра­жає. Я дав­но тако­го не бачив. Від­чу­т­тя схо­же на те, коли я впер­ше почув Епі­ку, Най­твіш і Within Temptation. Її явно потрі­бно ста­ви­ти в один ряд із Шарон і Сімо­ною. Шко­да, що поки ці каве­ри так мало див­ля­ться. Кіль­ка тисяч для над­зви­чай­но­го пере­спі­ву Walking In The Air або Cry For The Moon (диві­ться її канал, там бага­то чого ціка­во­го є) — це ніщо. Час має це випра­ви­ти, при­чо­му, швид­ко. При цьо­му вона уму­дря­є­ться жити в малень­кій кім­на­тці і зізна­ва­ти­ся, що навіть не має хло­пця.

Алі­на — це ще один фено­мен. Вогня­но-руда, на каве­рах Епі­ки схо­жа на Сімо­ну, зда­ле­ку ще спро­буй від­рі­зни­ти. Голос такий же висо­кий, як і у Маріт, тіль­ки іншо­го від­тін­ку, дуже пов­ний, об’ємний. На її кана­лі є дуже ціка­ві каве­ри. Як після цьо­го слу­ха­ти Стра­ва­ган­дзу, я навіть не уяв­ляю. А як вона розі­бра­ла­ся з важ­ким Ghost Love Score? А з неор­ди­нар­ним Sensorium'ом?

Зві­сно, може бути і кра­ще. Якщо вони збе­ру­ться і заспі­ва­ють дуе­том.

Мітки: ,

Сьо­го­дні ста­ли­ся дві дрі­бно­мас­шта­бні, але дуже при­єм­ні для мене події.

По-пер­ше, мій ігра­шко­вий про­ект по напи­сан­ню аль­тер­на­тив­но­го FUSE-клі­єн­та для кла­стер­ної фай­ло­вої систе­ми GlusterFS тепло сприйня­ли й узя­ли під своє кри­ло роз­ро­бни­ки GlusterFS, і тепер сам про­ект хости­ться в їхній орга­ні­за­ції на GitHub'і. При­йма­ю­ться pull-request'и, я типу голов­на люди­на по цьо­му про­е­кту. Є шан­си, що колись у май­бу­тньо­му ця шту­ка замі­нить добрий шмат коду GlusterFS більш про­стим ріше­н­ням.

По-дру­ге, мій ком­міт упер­ше потра­пив у апстрім ядра, і нова вер­сія 4.6, яка зараз ще пере­бу­ває тіль­ки на ста­дії тре­тьо­го реліз-кан­ди­да­та, мати­ме трі­шки, але без­по­се­ре­дньо моєї пра­ці.

Мітки: , ,

Маск зно­ву зміг зро­би­ти те, що до ньо­го ніхто ніко­ли не робив, закрі­пив­ши свій попе­ре­дній успіх. Пер­ша сту­пінь раке­ти Falcon 9 успі­шно сіла на мор­ську пла­тфор­му.

Кора­бель Dragon також успі­шно виве­ли на потрі­бну орбі­ту, але ейфо­рія від посад­ки затьма­рює це.

Я дивив­ся цю транс­ля­цію нажи­во, а в най­від­по­від­аль­ні­ший момент не стри­му­вав емо­цій, як, вла­сне, і всі люди. Пов­ний запис ось:

Мітки: , , ,

Десь два з поло­ви­ною роки тому одно­кур­сни­ця Іра на моє запі­зні­ле вір­ту­аль­не ново­сі­л­ля пода­ру­ва­ла мені ота­ке:

pre

За три роки «ота­ке» кіль­ка разів муту­ва­ло, виро­сло, і, вре­шті, сьо­го­дні я зва­жив­ся його роз­ді­ли­ти й пере­са­ди­ти, бла­го мої обо­лон­ські това­ри­ші від­да­ли мені сим­па­ти­чний білий гор­щик. Купив дре­наж, ґрунт, під­ста­во­чку, і тепер «ота­ке» вигля­дає так:

post

Не знаю, наскіль­ки пря­мі в мене руки, і чи при­жи­ве­ться воно після пере­са­джу­ва­н­ня, але діяв я від­по­від­но до інстру­кцій Іри, і діяв аку­ра­тно.

Мітки:

Учо­ра на Євро­пей­ській пло­щі від­кри­ли Фран­цузь­ку весну.

Це таке собі сві­тло­ве шоу на Укра­їн­сько­му домі по типу того, як було мину­ло­го року на дзві­ни­ці на Софій­ській пло­щі. Цьо­го разу авто­ри так само дуже вда­ло обі­гра­ли архі­те­ктур­ні осо­бли­во­сті сірої й похму­рої будів­лі, але, чесно кажу­чи, тоді було сим­па­ти­чні­ше.

І ще, зда­є­ться, через техні­чні непо­лад­ки цьо­го разу части­ну сві­тло­вої ком­по­зи­ції ми не поба­чи­ли, бо вийшов з ладу один із про­е­кто­рів.

Окре­мий плюс Dakh Daughters. Вони як зав­жди :).

Ось відео оче­вид­ця:

Мітки: ,

У сере­ду дів­ча­та води­ли мене на «Цілуй мене, Кет!» у Театр опе­ре­ти на Олім­пій­ській. Там я був упер­ше, і тіль­ки здо­га­ду­вав­ся, чого чека­ти.

Театр усе­ре­ди­ні сим­па­ти­чний, не так дав­но він пере­жив рекон­стру­кцію. Щоправ­да, скри­пу­чий пар­кет як міні­мум на верх­ньо­му яру­сі лишив­ся. Мабуть, для автен­ти­чно­сті.

Виста­ва, зві­сно, для мене незви­чна. Тепер-то я точно знаю, що не фанат опе­ре­ти, хоча й рані­ше про це підо­зрю­вав, про­те не мав ніяких дока­зів. Тепер маю. Зві­сно, сим­па­ти­чні момен­ти тра­пля­ли­ся, але мені як тому, хто не розу­міє ні тан­ців, ні опер­но­го співу (окей, опер­ний вокал у мета­лі ми не бере­мо до ува­ги, оче­ви­дно), зна­чна части­на дій­ства в душу не запа­ла. Тому най­біль­ше опле­сків заслу­жив оркестр і дири­гент окре­мо.

Раз на рік можна, часті­ше — ні.

Мітки:

Мину­лої неді­лі Олег Тоцький, біль­ше широ­ко відо­мий у вузь­ких колах як tov-tob, автор, напев­но, пере­ва­жної біль­шо­сті офі­цій­них фото­гра­фій Київ­сько­го метро­по­лі­те­ну, а також люди­на, зав­дя­ки якій я і став метро­ф­ана­том (хоча він про це не здо­га­ду­є­ться, бо я йому не казав 🙂), про­вів екс­кур­сію арте­фа­кта­ми бага­то­рі­чно­го будів­ни­цтва метро на Тро­є­щи­ну.

Ми побу­ва­ли на будмай­дан­чи­ку №350 стан­ції «Про­ми­сло­ва» на пів­но­чі Тро­є­щи­ни, про­їха­ли­ся вздовж про­спе­кту Мая­ков­сько­го, на яко­му є зем­ле­ві­двід під метро, побу­ва­ли на бере­гах озе­ра Рай­ду­жне, озна­йо­мив­шись із тра­су­ва­н­ням самої лінії. Потім заві­та­ли до циган­сько­го табо­ру на 25‑й і 26‑й ліні­ях Руса­нів­ських садів, уздовж яких має прой­ти про­дов­же­н­ня метро­мо­сту, поба­чи­ли зали­шки дачних буди­но­чків, а також мону­мен­таль­ні хоро­ми, які зава­жа­ють буду­ва­ти лінію далі. Про­йшли вздовж мосту техно­ло­гі­чним пере­хо­дом через зато­ку Десен­ка, поба­чи­ли зни­зу одно­ймен­ну стан­цію в кон­стру­кці­ях. Потім заїха­ли на тери­то­рію Рем­ди­зе­ля й Лен­ку­зні, де зараз потро­ху буду­ю­ться з’їзди з мосту. Спу­сти­ли­ся на набе­ре­жну, щоб кра­ще роз­ди­ви­ти­ся аро­чний міст. Насам­кі­нець поба­чи­ли кіль­ка неща­сних секцій туне­лю неда­ле­ко від стан­ції «Тара­са Шев­чен­ка», з якої запла­но­ва­но пере­сад­ку на стан­цію «Поділь­ська».

Увесь про­цес супро­во­джу­вав­ся роз­по­від­я­ми й істо­рі­я­ми про будів­ни­цтво, кар­та­ми лінії, схе­ма­ми стан­цій і пере­го­нів, рен­де­ра­ми оздо­бле­н­ня стан­цій, а також доре­чни­ми комен­та­ря­ми щодо пото­чно­го ста­ну справ.

Усі мої фото­гра­фії з екс­кур­сії можна поба­чи­ти за поси­ла­н­ням.

Олег зро­бив хоро­шу спра­ву (при­чо­му, дві­чі, бо сьо­го­дні була повтор­на екс­кур­сія для тих, хто не зміг долу­чи­ти­ся мину­ло­го разу).

Мітки: , ,

Дав­но я так не грав­ся.

Дано:

  • PBX з одним інтер­фей­сом і дво­ма біли­ми IP-адре­са­ми на ньо­му: 10.0.0.1 як primary і 10.0.0.2 як secondary (сірі адре­си я взяв для при­кла­ду);
  • SIP-про­вай­дер, який дає два різні тран­ки на дві різні IP-адре­си PBX із дво­ма різни­ми облі­ко­ви­ми запи­са­ми, але при цьо­му адре­са піра з боку про­вай­де­ра SIP-тран­ка одна­ко­ва для обох тран­ків і також біла: 192.168.0.1;
  • вели­ке бажа­н­ня різні облі­ко­ві запи­си SIP-тран­ків пуска­ти через окре­мі адре­си PBX, бо у про­вай­де­ра таке security.

Якщо вики­ну­ти зай­вий інфор­ма­цій­ний шум із вві­дних даних, то вияв­ля­є­ться, що ми хоче­мо, щоб один локаль­ний про­цес (Asterisk) під’єднувався до 192.168.0.1:5060 через 10.0.0.1 і 10.0.0.2 зале­жно від того, який облі­ко­вий запис вико­ри­сто­ву­є­ться.

Тоб­то, нам потрі­бен ста­ти­чний L7-мар­шрут (!!!).

Зві­сно, ніякий ip route/ip rule так ніко­ли не зро­бить. Голий iptables — також. Але є одне але.

Ми може­мо обхи­три­ти систе­му і ска­за­ти, що для дру­го­го облі­ко­во­го запи­су SIP-тран­ка Asterisk у яко­сті host має вико­ри­сто­ву­ва­ти не 192.168.0.1, а, напри­клад, 172.16.0.1, і цьо­го разу це має бути будь-яка сіра IP-адре­са. А далі всту­пає в дію махі­на­ція з DNAT/SNAT:

*nat
…
-A OUTPUT -d 172.16.0.1/32 -j MARK --set-xmark 0x10/0xffffffff
-A OUTPUT -d 172.16.0.1/32 -j DNAT --to-destination 192.168.0.1
-A POSTROUTING -m mark --mark 0x10 -j SNAT --to-source 10.0.0.2
…

Тут від­бу­ва­є­ться таке:

  1. тра­фік, який іде на фей­ко­ву IP-адре­су, мар­ку­є­ться яко­юсь міткою (число взя­те зі сте­лі, як, вла­сне, і сіра IP-адре­са);
  2. потім у цих же паке­тах під­мі­ня­є­ться адре­са при­зна­че­н­ня на адре­су піра SIP-тран­ка;
  3. потім за вста­нов­ле­ною рані­ше міткою під­мі­ня­є­ться адре­са від­прав­ни­ка так, щоб тра­фік ішов від іме­ні secondary IP.

Таким чином, увесь тра­фік, який іде на 172.16.0.1, насправ­ді йде на 192.168.0.1, при­чо­му від іме­ні 10.0.0.2.

Вуа­ля — все пра­цює. Без дода­тко­вих інтер­фей­сів, ip route/ip rule, tc (навіть tc уміє NAT, вияв­ля­є­ться) тощо.

Мітки: , ,