Категорія: Записки

Да. Тепер я і прав­да бачив усе.

Там ниж­че під відео є один комен­тар, під яким я гото­вий поста­ви­ти кіль­ка сотень плю­сів:

У меня появи­лось такое чув­ство, как буд­то бы Иван Васи­лье­вич был рождён что­бы петь пау­эр-метал, но в жизни куда-то не туда повер­нул. Голос про­сто пре­во­схо­дный!

Чому жит­тя таке неспра­ве­дли­ве?

Мітки: ,

Вік живи — вік узна­вай, у кого на кого який кавер.

Мітки: ,

Дві най­більш дикі речі, які я поба­чив під час рефа­кто­рін­гу чужо­го коду на Сі, — це замі­на include header через extern'и і при­му­со­ва інде­кса­ція маси­вів з оди­ни­чки з пере­да­чею вка­зів­ни­ка на чужу область пам’яті. Най­го­лов­ні­ше, що це два випад­ки коре­ктно­го коду, але чому таке комусь при­хо­дить у голо­ву, я не знаю.

Зро­бив анонс dnsbalancer'а на ЛОРі, спро­во­ку­вав­ши хей­те­рів на весе­лий тред. Хоча, насправ­ді, там кіль­ка сві­тлих ідей для роз­роб­ки є, над чим я зараз поти­хень­ку думаю.

Також опу­блі­ку­вав від­ре­фа­кто­ре­ний плю­со­вий код ретре­ке­ра XBTT, ми його вико­ри­сто­ву­є­мо, щоб нада­ва­ти кори­сту­ва­чам retracker.local (тро­хи еко­но­мить зов­ні­шній тра­фік). Насправ­ді, я його хотів про­сто опа­ке­ти­ти, але код там настіль­ки гиде­зно був зібра­ний доку­пи (хоча сам по собі дово­лі стро­го писа­ний по стан­дар­ту), що я вирі­шив витра­ти­ти кіль­ка годин сво­го робо­чо­го часу, щоб при­ве­сти його до ладу хоча б з виду.

Ну і про більш при­єм­не. Сьо­го­дні був один із тих над­зви­чай­но рід­кі­сних днів, коли я читав свої вір­ші на публі­ку. Це була 141-ша «Пер­ша кава від Кав’ярні Куль­чи­цько­го» в Купі­до­ні на Пушкін­ській, і насту­пної субо­ти я, мабуть, піду ще. Чита­ти мені є що.

А ще отри­мав авто­граф у при­мір­ни­ку дете­ктив­них новел «Мані­як на замов­ле­н­ня» (поси­ла­н­ня даю тіль­ки щоб було видно, як вигля­дає ця книж­ка) від само­го Опо­від­а­ча. Там опу­блі­ко­ва­на одна її нове­ла.

Мітки: , ,

Тепер пазл склав­ся — я зна­йшов тре­тій еле­мент. Це Iren, при­пу­скаю, що вона з Гре­ції.

Що це було?

Мітки: ,

Тим, хто ще не про­чи­тав «Четвер­ту респу­блі­ку» Лож­кі­на, кате­го­ри­чно раджу це зро­би­ти.

По-пер­ше, це не ура-патрі­о­ти­чна кни­га. Це роз­ва­жли­ві роз­ду­ми суча­сно­го лібе­ра­ла у вла­ді. До пер­со­ни Бори­са Євге­но­ви­ча можна ста­ви­ти­ся по-різно­му, але у викла­де­них ним дум­ках і, що важли­ві­ше, в очах (а я мав наго­ду туди поди­ви­ти­ся) є щось схо­же на те, що я бачив у іншо­го голо­ви АП, покій­но­го Зін­чен­ка. Щоправ­да, на від­мі­ну від Оле­ксан­дра Оле­ксі­йо­ви­ча, тут мен­ше бла­ки­тних мрій і біль­ше кри­ти­чно­го реа­лі­зму. Зві­сно, ця кни­га, ким би вона не була напи­са­на, до пев­ної міри є декла­ра­ці­єю про намі­ри, але, при­найм­ні, самі намі­ри логі­чно вибу­до­ва­ні в лан­цю­жок і аргу­мен­то­ва­ні від­по­від­но до вимог часу.

По-дру­ге, до напи­са­н­ня цієї кни­ги був залу­че­ний Воло­ди­мир Федо­рін, автор іншої надва­жли­вої для сьо­го­де­н­ня кни­ги «Ґудбай, імпе­ріє. Роз­мо­ви з Кахою Бен­ду­кі­дзе», яка вийшла мину­ло­го року. Я не знаю, який від­со­ток робо­ти над «Четвер­тою респу­блі­кою» у Федо­рі­на, але його рука від­чу­ва­є­ться по зба­лан­со­ва­но­сті та стру­кту­ро­ва­но­сті мате­рі­а­лу. Тре­ба було запи­та­ти про це на пре­зен­та­ції.

Ну і, по-тре­тє, це ще одне дже­ре­ло (і, що важли­во, пер­шо­дже­ре­ло) інфор­ма­ції для кри­ти­чних роз­ду­мів. І хоро­ша доку­мен­та­ція для того, щоб за деякий час зві­ри­ти декла­ра­цію з тим, що насправ­ді вийшло зро­би­ти.

Кни­га вида­на трьо­ма мова­ми, я читав укра­їн­ською. Твер­дий пере­плет, супе­роб­кла­дин­ка (сама обкла­дин­ка суціль­но біла без жодних напи­сів, упер­ше таке бачу), але от папір хоті­ло­ся б, зві­сно, тро­хи які­сні­ший. На сай­ті видав­ни­цтва «Фоліо» кни­гу можна при­дба­ти за тією ж ціною, за якою її про­да­ва­ли на Книж­ко­во­му Арсе­на­лі.

Мітки: ,

Коли в мене забра­ли кра­ї­ну, у якій я наро­див­ся, я нічо­го не ска­зав, бо ще не розу­мів, що можна каза­ти.

Коли в мене забра­ли про­ву­лок, на яко­му я виріс, я нічо­го не ска­зав, бо думав, що цим і обме­жи­ться.

Коли в мене забра­ли рідне місто, я біль­ше нічо­го не можу ска­за­ти, бо в мене нічо­го не зали­ши­ло­ся.

Ні кра­ї­ни, ні міста, ні вули­ці.

Мітки:

3/3. Пере­даю при­віт місце­вим ске­пти­кам.

А отак це вигля­да­ло з пер­шої сту­пе­ні:

Мітки: ,

Мене почу­ли.

Мітки: ,

Сим­па­тяж­ка.

Мітки: ,

Вони зно­ву це зро­би­ли. Цьо­го разу умо­ви були скла­дні­ши­ми, оскіль­ки пер­ша сту­пінь під­ня­ла­ся на дещо біль­шу висо­ту, щоб виве­сти супу­тник на гео­пе­ре­хі­дну орбі­ту. Тим не мен­ше, посад­ка від­бу­ла­ся навіть точні­ше, ніж мину­ло­го разу.

Ура. І чека­є­мо на диван­них ске­пти­ків.

Мітки: ,