Про примхи історії

Коли в мене забрали країну, у якій я народився, я нічого не сказав, бо ще не розумів, що можна казати.

Коли в мене забрали провулок, на якому я виріс, я нічого не сказав, бо думав, що цим і обмежиться.

Коли в мене забрали рідне місто, я більше нічого не можу сказати, бо в мене нічого не залишилося.

Ні країни, ні міста, ні вулиці.

Опубліковано в Записки Мітки:

Є третя посадка

3/3. Передаю привіт місцевим скептикам.

А отак це виглядало з першої ступені:

Опубліковано в Записки Мітки: ,

Муха. «Живые». Своё Радио (11.05.2016)

Мене почули.

Опубліковано в Записки Мітки: ,

Ще раз про посадку

Симпатяжка.

Опубліковано в Записки Мітки: ,

Є друга посадка!

Вони знову це зробили. Цього разу умови були складнішими, оскільки перша ступінь піднялася на дещо більшу висоту, щоб вивести супутник на геоперехідну орбіту. Тим не менше, посадка відбулася навіть точніше, ніж минулого разу.

Ура. І чекаємо на диванних скептиків.

Опубліковано в Записки Мітки: ,

Фото

Я дорозбирав наклацані останнім часом фотографії, і тепер якраз той момент, щоб їх тут презентувати. У деякому смислі це взагалі останні фотографії, оскільки камеру, якою я їх робив, я спродав.

Спочатку можна подивитися альбом із Ботанічного саду ім. Гришка. Там якраз цвіли білі магнолії, і тому я не міг це пропустити.

В окремому альбомі, але з тієї ж прогулянки, є фотки Олі. Мені думається, що цей портретний сет вийшов дуже вдалим, якраз у тому стилі, у якому я звик такі сети робити.

Також є фотографії з Ботанічного саду ім. Фоміна, куди я їздив тиждень потому. Цього разу вдалося втрапити на цвітіння фіолетових магнолій. А по ходу справи були і листячка, і колючки, і інші квіточки.

Наостанок, дивіться невеликий портретний репортажик із Книжкового Арсеналу — 2016. Окремо в цьому альбомі хочу виділити дві Дашині фотографії (особливо, найпершу). Мені дуже сподобався результат.

І окремо кілька теплих слів про Nikon D3100. Це був дуже хороший, хоча і, звісно, дещо розтягнутий у часі досвід. Камера й досі дає змогу робити якісні знімки, у чому я, сподіваюся, переконував вас не один раз. Це була моя перша дзеркалка і друга камера, якою я сам фотографував для свого задоволення (першою була ФЭД-5С, а до того в руках ошивалася Киев–30, правда, безрезультатно, тому її ми не рахуємо). Звісно, у неї є свої недоліки: вона повільна, не надто зручна, коли треба щось швиденько налаштувати, у поєднанні з 18–105 давала не найкращої контрастності фотографії, доволі габаритна. До речі, 18–105 — дуже зручний об’єктив, але за зручність доводиться платити світлосилою і швидкістю фокусування.

Принаймні, тепер я доволі точно знаю, чого хочу.

Зважуючи всі «за» і «проти», я дійшов до думки, що за бездзеркалками майбутнє. Звісно, на повнокадрові Sony я не збираюся витрачатися. Тому, виходячи з того, що я хочу вбудовану стабілізацію (от хочу і все тут), а також пило- і вологозахист, єдиним для мене варіантом на ринку зараз є Olympus OM-D E-M5 II. Плюс скло 12–40 f/2,8. Дзеркальним аналогом мені видається Pentax K-3 II (і K-1, звісно, Святий Патрік, яка ж вона класна), якщо не брати до уваги габарити, вагу й розмір матриці. І огляди його мені теж дуже подобаються. Але я хочу щось компактніше.

Звісно, я не впевнений у тому, як скоро в мене з’явиться новий інструмент, зважаючи й на інші обставини, але цього разу до його вибору я вже підійшов дуже серйозно. Тому в майбутньому сподіваюся продовжувати радувати себе хорошими фотороботами.

Опубліковано в Записки Мітки:

Книжковий Арсенал — 2016

Цього року Книжковий Арсенал видався надзвичайно симпатичним. Мабуть, це тому, що я зміг організувати собі продумане його відвідування. По-перше, я отримав акредитацію блогера від люб’язних організаторів, і тому всі дні ходив нахаляву, тицяючи магічного листа охоронцям. По-друге, перед тим, як іти, виділяв у програмці цікаві виступи-доповіді-зустрічі і старався притримуватися таймінгу. По-третє, мене познайомили з новими людьми.

Що ж було?

Ну, наприклад, ми слухали виступ Оповідача в рамках загального виступу випускників літшколи. Ще Дашу включили в збірку детективних новел, яку там же й представляли, а ми були такою собі групою підтримки.

Також я був на двох виступах Вахтанга Кебуладзе. Слухав вірші у виконанні Малковича і Андруховича. Познайомився з Ложкіним, і тепер у мене є книжка голови АП з іменним автографом. Також був на кількох заходах, де читали поетичний суч. укр. літ., і навіть там знайшов доволі пристойну Анну Єгорову. Сходив на лекцію канадського дослідника української літератури Максима Тарнавського, де він розказував про нечуваного Нечуя. І, звісно, не пропустив зустріч Леся Подерв’янського з читачами.

Окрім «Четвертої республіки» Ложкіна я ще розжився перекладом Вацлава Гавела «Сила безсилих». Ще не знаю, як із наповненням цієї книги, але фізично зробили її дуже якісно.

Плюс до того, зробив кілька портретів. Про фотографію, мабуть, буде окремий пост, бо в мене є що показати.

Загалом, масштаб вразив. Минулого року також було багато людей і подій, але тоді я не зміг усього оцінити, бо не знав, як саме треба підходити до дійства. А цього року от розпробував.

Опубліковано в Записки Мітки: , ,

Вокалістка року

Номінація «Вокалістка року» достроково закривається, і перше (і єдине) місце ділять між собою дві дівчини.

Це Маріт Бьоріссен із Норвегії:

І це Аліна Леснік, незважаючи на своє ім’я, з Німеччини:

Вокал Маріт взагалі вражає. Я давно такого не бачив. Відчуття схоже на те, коли я вперше почув Епіку, Найтвіш і Within Temptation. Її явно потрібно ставити в один ряд із Шарон і Сімоною. Шкода, що поки ці кавери так мало дивляться. Кілька тисяч для надзвичайного переспіву Walking In The Air або Cry For The Moon (дивіться її канал, там багато чого цікавого є) — це ніщо. Час має це виправити, причому, швидко. При цьому вона умудряється жити в маленькій кімнатці і зізнаватися, що навіть не має хлопця.

Аліна — це ще один феномен. Вогняно-руда, на каверах Епіки схожа на Сімону, здалеку ще спробуй відрізнити. Голос такий же високий, як і у Маріт, тільки іншого відтінку, дуже повний, об’ємний. На її каналі є дуже цікаві кавери. Як після цього слухати Стравагандзу, я навіть не уявляю. А як вона розібралася з важким Ghost Love Score? А з неординарним Sensorium'ом?

Звісно, може бути і краще. Якщо вони зберуться і заспівають дуетом.

Опубліковано в Записки Мітки: ,

***

Їй

Цей розпал весни звучить, як спізніла осінь,
червоним акордом заклякли чужі голоси.
Поети лишили нащадкам неписані стоси,
а на останній сторінці — всесвітнє «прости».

Хто був композитор, а хто — диригент… незнайомі
обличчя безликі тепер — у чорнильних рядках.
Руками альтиста болюче вальсують судоми —
він був Перша скрипка. Він був. Але тільки у снах.

Ноти хапали з ефіру і клали на струни,
ритм давав легковажно південний бриз.
Та муза пішла, ввівши оркестр у ступор.
Та муза пішла. Не буде нам більше реприз.

Чия в тім вина? Альтистові це невідомо,
він не чіпав кармінно-блакитні мости.
Хоч музи нема, але помічається знову,
що це, все ж, не осінь, а розпал чудно́ї весни.

19:26 13.04.2016 (м. Київ)

Опубліковано в Збірка «Сонце»

Про досягнення

Сьогодні сталися дві дрібномасштабні, але дуже приємні для мене події.

По-перше, мій іграшковий проект по написанню альтернативного FUSE-клієнта для кластерної файлової системи GlusterFS тепло сприйняли й узяли під своє крило розробники GlusterFS, і тепер сам проект хоститься в їхній організації на GitHub'і. Приймаються pull-request'и, я типу головна людина по цьому проекту. Є шанси, що колись у майбутньому ця штука замінить добрий шмат коду GlusterFS більш простим рішенням.

По-друге, мій комміт уперше потрапив у апстрім ядра, і нова версія 4.6, яка зараз ще перебуває тільки на стадії третього реліз-кандидата, матиме трішки, але безпосередньо моєї праці.

Опубліковано в Записки Мітки: , ,